Боже, я не знаю почему в руке гривну зажимаю
Боже, почему десятину отдаю,
Как будто милостыню церкви подаю
Боже, почему в уме что-то я считаю
Почему налог с десятины сам себе снимаю
На хозяйство, на земное откладаю
Боже, почему Тебя, себя я обкрадаю
Боже, почему, ведь это всё я понимаю
Боже, почему я отдаю,
Как будто от себя я отрываю
Боже, я знаю в какой страшный грех впадаю
Понять сам себя я не могу
Дома десятину отложил
Пока в церковь шёл, мысли поменял
С десятины половину лишь отдал
Сам себя успокаиваю
В другой раз приду,
В два раза больше покладу
В воскресенье в церковь прихожу
Десятину правильно ложу
А про старый долг, как бы забываю
Боже, и я это знаю
Боже, и я все это понимаю
Боже, Боже, растут у Тебя мои долги
Проценты набегают за мои грехи
И как крути и не верти
Пресекутся наши с Тобой пути
А долги святое дело надо отдавать
Ты меня спросишь
А я не буду знать, что Тебе сказать
Утешаю сам себя
И я знаю в этом вся вина моя
Боже, когда-нибудь,
Я всё отдам по своим долгам
гоменюк михаил,
г.гайсин, украина
гоменюк михаил владимирович, пришел к Иисусу в 2004 и полностью посвятил свою жизнь Богу. сейчас пишу стихи e-mail автора:lichmanyk@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 2665 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
